Геть, непрощений янголе, згинь у своїм піднебессі,
ти, величний, мов птах, і жорстокий, мов в полі вогонь,
о, всесильний дияволе, грай у незгаданій п’єсі,
ти - скривавлений цвях на скрижалях священних долонь,
Отруїшся прокислими фруктами з райських садів,
ти не віриш в кохання й гадаєш, що вищий за долю,
ти не грайся отрутою вбитої зранку змії,
проклинаєш зітхання і знаєш, що йду за тобою.
Мов каліка, розтрощеним явором в серці озвешся,
тобі боляче теж, почорнієш, тоді прилітай.
Мов діброва до сонця, до мене заспраглий ти пнешся.
Де ж твоє піднебесся примарне, мов сіра вуаль.
Птах, в долоні затиснутий, смутком у небо злетів,
але я не втечу від полону шаленої болі.
Тобі крила потиснути друг на прощання звелів,
поневолі мовчу і бажаю – «будь боже з тобою».
Геть, непрощений янголе, згинь у своїм піднебессі,
Отруїшся прокислими фруктами з райських садів,
Мов каліка, розтрощеним явором в серці озвешся.
Птах, в долоні затиснутий, смутком у небо злетів.